Для дитини, яка разом із батьками покинула рідний дім через бойові дії, найважчий період часто настає не в перші дні евакуації, а пізніше — коли гостра небезпека минає, а звичне життя так і не повертається. Особливо гостро це переживають підлітки: вони вже достатньо дорослі, щоб розуміти, що відбувається довкола, але ще не мають ані життєвого досвіду, ані ресурсу, щоб самостійно впоратися з втратою.

Фахівці, які працюють із дітьми-переселенцями на Донеччині та в інших прифронтових регіонах, наголошують: підлітковий вік сам по собі є кризовим, а війна накладається на нього і посилює тривогу, замкнутість і відчуття безпорадності. Дитина втрачає не лише будинок, а й коло друзів, улюбленого вчителя, звичний ритм дня — усе, що раніше давало відчуття опори.

Що відчувають підлітки на новому місці

Найчастіше батьки стикаються з трьома типовими реакціями дитини. Перша — це агресія та протест: підліток звинувачує дорослих у тому, що вони забрали його з дому, конфліктує, відмовляється ходити до нової школи. Друга — повна замкнутість: дитина годинами сидить у телефоні, не розмовляє, втрачає інтерес до того, що раніше любила. Третя — навпаки «дорослішання навпаки», коли підліток намагається бути зразковим і безпроблемним, аби не створювати батькам додаткового клопоту, і врешті заганяє всі переживання всередину.

Психологи радять не сприймати будь-яку з цих реакцій як «важкий характер» чи погане виховання. Це нормальна відповідь психіки, що намагається захиститися в ситуації, яку дитина не обирала і яку не може контролювати.

Як батькам поводитися правильно

Найважливіше, що можуть зробити дорослі, — повернути дитині відчуття передбачуваності. Це прості речі: сталий розпорядок дня, спільні вечері, прогулянки, час, коли всі члени родини прибирають телефони й просто розмовляють. Передбачуваність дає підлітку сигнал, що життя, попри все, триває.

Друге правило — не змушувати дитину «швидше звикнути» і не знецінювати її почуття фразами на кшталт «іншим ще гірше» або «припини нити». Втрата дому — це реальна травма, і знецінення лише переконує підлітка, що його переживання не важливі, а отже, й він сам не важливий. Натомість варто називати почуття словами та показувати, що сумувати, злитися і плакати — це нормально.

Як зрозуміти, що потрібна допомога спеціаліста

Є кілька тривожних сигналів, які не можна ігнорувати. Якщо дитина місяцями не спить, відмовляється від їжі, втратила інтерес до всього, що раніше приносило радість, або в розмовах з'являються думки про власну нікчемність і небажання жити — це привід звернутися по професійну допомогу. Безкоштовно її можна отримати в центрах соціально-психологічної реабілітації, у шкільних психологів, а також на цілодобових лініях підтримки, які працюють в Україні для дітей і підлітків.

Фахівці також радять не боятися залучати дитину до нового життя поступово: записати на гурток або спортивну секцію, дати їй час знайти хоча б одного нового друга. Саме дружба, за словами психологів, часто виявляється найпотужнішим «ліками» для підлітка-переселенця — вона повертає відчуття, що ти комусь потрібен не лише як дитина своїх батьків, а й як окрема особистість.

Раніше портал Знай повідомляв, оздоровлення, гуртки та психолог: які послуги доступні дітям у скрутних обставинах.