5 листопада в Україні та світі відзначали Міжнародний день боротьби з насильством і булінгом у закладах освіти. З цієї нагоди в етері Громадського радіо психологиня Ольга Рудяка-Петриченко розповіла, як батькам відрізнити звичайний дитячий конфлікт від справжнього цькування, яке потребує втручання дорослих.
За її словами, булінг у школах нікуди не зник. Він то посилюється, то стихає хвилями, але проблема лишається постійною, і з нею доводиться систематично працювати. Водночас останнім часом найпоширенішим став кібербулінг, тобто цькування через інтернет.
Причина проста: діти та підлітки проводять у мережі багато часу, а ще значна частина учнів навчається дистанційно. Тому психологічне цькування й фізичне насильство часто замінюються на онлайн-переслідування, яке дорослим помітити складніше.
Психологиня наголошує, що дитячий і підлітковий булінг помітно різняться. "Дитячий булінг більш емоційний. Менші діти побилися, посварилися - і це легше сходить нанівець. А старші діти демонструють тенденцію, що вони більше об'єднуються проти когось. Ніхто не скасовував підлітковий вік, у якому грають гормони і в якому більше проявів та гостріші реакції", - пояснює фахівчиня.
Три ознаки, які видають булінг
Головне, що варто запам'ятати батькам: не кожен конфлікт - це булінг. Щоб відрізнити одне від іншого, Ольга Рудяка-Петриченко радить звертати увагу на три речі.
По-перше, на те, наскільки ситуація повторювана. По-друге, наскільки агресивна поведінка. І по-третє, якою є рівність сил між учасниками.
"Якщо один на один хтось з кимось посварився, то це не булінг. Але якщо ця ситуація постійно повторюється, або якщо це об'єднання проти однієї чи кількох людей, то це вже більше ознаки булінгу", - наголошує психологиня.
Тож трьома маркерами цькування вона називає повторюваність агресивної поведінки, нерівність сил і неможливість або складність для дитини захистити себе. Якщо у класі когось раз образили чи навіть сталася бійка, але все з'ясували і історія закінчилася, це не булінг. Натомість повторюваний тиск від однієї людини чи групи - вже точно привід діяти.
Важливо й те, що діти не завжди усвідомлюють, що беруть участь у цькуванні. Хтось робить це несвідомо, а хтось все розуміє і свідомо продовжує.
Що робити батькам, якщо дитину цькують
Булінг рідко розсмоктується сам по собі, попереджає фахівчиня. Якщо дитина розповіла про цькування, але попросила нікому не казати, батькам все одно варто говорити з нею та пояснювати, які наслідки це матиме. Якщо залишити все як є, дитині стане лише гірше.
"Дітям треба пояснювати, що не з кожною агресією, не з кожним булінгом вона може впоратися самотужки", - констатує Ольга Рудяка-Петриченко. Всі факти цькування за можливості слід фіксувати, а в критичній ситуації - звертатися в поліцію.
Також треба спілкуватися з тими, хто займається цькуванням, і пояснювати їм наслідки їхніх дій. А найефективніше - працювати з дітьми профілактично, ще до того, як вони стають учасниками булінгу.
Для цього недостатньо повісити один плакат чи сказати, що булінг - це погано. Це має бути постійна робота, в якій дітям пояснюють, що таке цькування, як воно проявляється і що навіть постійний образливий коментар теж може бути булінгом. А долучати до розв'язання ситуації треба і батьків, і вчителів, а в окремих випадках і керівництво школи, підсумовує психологиня.
Раніше портал Знай повідомляв, батьки перестають кричати на дітей: що таке лагідне виховання і чи це вседозволеність.
