Більшість шкільних творів починаються однаково - загальними фразами на кшталт «Взимку падає сніг». Але есеїстика за своєю природою заперечує шаблони, а її головна мета - не готова «глянцева» відповідь, а сам процес думання. Саме тому есе може стати для батьків справжнім вікном у внутрішній світ дитини.

Про це під час супервізійної зустрічі з учасниками Національного проєкту «Пишемо есе» розповіла письменниця, медіадослідниця й експертка проєкту Марія Титаренко, повідомляє Вчися.Медіа. Проєкт реалізує громадська організація «Вчися», а його мета - навчити школярів і школярок мислити на письмі, а не просто переписувати готові зразки.

Есе - це «рентген» думок дитини

Марія Титаренко пропонує дивитися на есе як на «рентген» внутрішнього світу автора. Думки неможливо побачити без спеціального «обладнання» - слова. «Заговори, щоб я тебе побачив», - казав Сократ. Експертка перефразовує: «Напиши есей - і я тебе пізнаю».

Ще одна метафора, яку вона використовує на заняттях, - відбиток пальця. Студентам роздають червоне чорнило і просять залишити відбитки в нотатках, аби нагадати: письмо має бути унікальним, неповторним і впізнаваним. «Есе - жанр, який дуже добре викшталтовує оригінальність не лише думання, а й письма», - пояснює Титаренко.

дитина
дитина

Звідки взявся жанр і чому він «для метикуватих»

Слово «есей» походить від французького essai - «спроба», «проба», «нарис», а те своєю чергою має латинське коріння exagium - «зважування». «В есеї ми зважуємо думку», - каже експертка, порівнюючи думку з пружинкою, яку можна розтягувати, стягувати й експериментувати з нею.

Європейська традиція есеїстики бере початок із кінця XVI століття - з кількатомних «Проб» Мішеля Монтеня. Але далекосхідна традиція розвинулася набагато раніше: в Японії та Китаї - у XI і VIII століттях відповідно. Японський аналог називається дзуйхіцу - «письмо за пензлем», коли автор думає і одразу пише. Японська письменниця Сей Шонаґон у збірці «Записки в узголів'ї» рефлексує про те, що бачить навколо, - і її письмо, за словами Титаренко, «дуже свіже, актуальне та унікальне» навіть через століття.

Як допомогти дитині написати справжнє есе

Експертка радить починати не з «високих» тем, а з того, що вже є під рукою. Звичайна нотатка в телефоні чи фотографія з сімейного архіву можуть стати поштовхом до глибокої рефлексії. Головне - дозволити дитині сумніватися, заперечувати собі й фіксувати власні міркування, а не шукати «правильну» відповідь.

«Жанр есею - для метикуватих. Тих, хто хоче покопирсатися в пам'яті, засумніватися, заперечити собі ж. Він допомагає думати на письмі і фіксувати свої міркування», - підсумовує Марія Титаренко.

Раніше портал Знай повідомляв, школярів відправлять на дистанційку: чому діти не повернуться за парти.

Також наш портал інформував, під час тривог діти не просто чекатимуть відбою: які зміни готують для українських шкіл.